Nord Stream 2: (не)випадкові аварії «Газпрому», – Гончар

Отже, нова аварія в газовій імперії Газпрому. Вибух та пожежа 5 серпня на заводі з підготовки газоконденсату до транспортування (ЗПКТ) поблизу міста Новий Уренгой – 23-й кілометр. Як пишуть росЗМІ «в Уренгое берет начало центральный газотранспортный коридор, который затем в центральной части РФ разветвляется на белорусское и украинское направления». ЗПКТ працює з 1985 року. Не з 75-го чи 65-го. Тобто, не є таким вже застарілим.

Варто нагадати що Західно-Сибірський центр газовидобутку сформувався в 70-80-х роках минулого століття як і основний маршрут експорту сибірського газу через Україну та Словаччину. З 10-х років Росія активізувала розробку нового – арктичного – центру газовидобутку на п-ві Ямал на базі кількох мегародовищ. Найбільше з них – Бованенківське, яке підключили до новозбудованої 3000-км газотранспортної системи, що живить «Північний потік 1» та «Північний потік-2».

Ще в 2016 році на Петербурзькому міжнародному економічному форумі О. Міллер акцентував увагу, що видобуток “Газпрому” зміщується з Надим – Пур-Тазовського району північніше на Ямал. І тоді ж було анонсовано демонтаж газопровідних систем в напрямку України. До 2030 року Газпром спланував демонтаж 15 тис. км трубопроводів та 62 компресорних станцій з тим щоб потужності які залишаться могли забезпечити лише 10-15 млрд. куб.м. річної подачі газу по маршруту через Україну.

Пресинг Росії з ЄС та США на предмет збереження транзиту через Україну, санкції США проти ПП» і невизначеність його майбутнього змусили «Газпром» підписати нову 5-річну угоду з «Нафтогазом» наприкінці 2019-го року. Зараз становище зазнає змін, «Газпром» переконаний, що йому вдасться добудувати та запустити ПП2 в експлуатацію. Але проблемою лишається чи буде він працювати на 100% потужності.

Тому Кремль дав вказівку «Газпрому» діяти жорстко по двох напрямках. Перший – мінімізувати постачання газу на ринок ЄС з тим, щоб не тільки підвищити ціни, але й схилити європейців до зняття будь-яких перешкод ПП2. Мовляв, якщо буде ПП2, то для ЄС настане «газовий рай». Поширюються відповідні наративи: «Цены на газ сейчас бьют рекорды, но могут прийти в норму после устранения последствий аварии и запуска «Северного потока-2».

Другий – прискорити реалізацію плану «вирубить Украину по транзиту». Восени минулого року через ЗМІ в Росії активізувалась кампанія з дискредитації старих маршрутів транспортування сибірського газу: «Сегодня все российские газопроводы, которые идут в Прибалтику, Финляндию и на Украину, в «предынфарктном» состоянии… Уренгой — Помары — Ужгород длиной почти 4,5 тысячи километров, из которых 1160 проходят по территории Украины, был построен в далеком 1983 году. … очевидно, что советской трубе нужна была замена, вышел срок».

Російські ЗМІ відзначають, що з початку 2021 року “на объектах “большого газа” уже было семь аварий: авария на МГ “Пермь – Горький-1” в январе, ЧП на отводе на Качканар и авария на газопроводах “Союз” и “Оренбург – Новопсков” в феврале; пожар на промысле Юбилейного месторождения, в апреле горел отвод на ГРС Белорецк, в мае в ходе ремонтных работ случился пожар на газопроводе Средняя Азия – Центр – 2, в июле – “Уренгой – Центр-2″.” Тепер ось восьма аварія.

Показово, що за весь 2020-й, а також 2019-й мало місце по 7 крупних аварій за підрахунками агенції «Интерфакс». А у 2021-му вже вісім аварій за сім з невеликим місяців. Причому, показово, що вибух на ЗПКТ супроводжується заголовком одного з пропагандистських ресурсів: “Газпром» столкнулся с угрозой остановки добычи и переработки в Западной Сибири”.

Цікаво те, що рівно за місяць до аварії в Новому Уренгої, 5 липня «Газпром» відмовився бронювати додаткові потужності для постачання газу в ЄС через Україну та Польщу (Ямал – Європа), які виступають найбільш запеклими противниками ПП2. Ніби як «передбачали», що ці потужності будуть непотрібними з огляду на майбутні «раптові» інциденти.

Цьогорічний сплеск аварійності на тлі перипетій навколо ПП2 викликає підозру, що усе це справи рукотворні і мають одне на меті – якомога швидше перемкнути Європу на газ з арктичних родовищ Ямалу через ПП1 та ПП2, Турецький потік. Мовляв, стара інфраструктура Західного Сибіру вже вичерпала свій ресурс як і маршрут через Україну. А в Європі мають припинити вставляти палиці в колеса новим путінським проектам, бо буде холодно взимку. Натяк доволі прозорий – вибирай, Європо, тепло та комфорт чи холод і принципи. І Москва хоче будь-що схилити ЄС до «правильного вибору», причому робить у притаманний їй спосіб прямого шантажу, щоб Брюссель не затягував процедуру сертифікації згідно Газової директиви ЄС. РосЗМІ відзначають: «Имеются прогнозы, что решение подобных процедур даже в случае успеха может затянуться минимум до февраля 2022 года. Ждать так долго не готовы ни в Москве, ни в Берлине. Особенно в Берлине».

Ну ось все стає на свої місця. Аварія, незалежно від того техногенна вона чи рукотворна, дає добрий пас газпромівському лобі в Берліні та Брюсселі досягти успіху в задоволенні забаганок Кремля щодо ПП2.

Технологія виведення трубопроводу з ладу під виглядом технічного інциденту була відпрацьована в Росії на нафтопроводі «Дружба» ще у 2006 році, коли Росію не задовольнили результати приватизаційного конкурсу нафтопереробного заводу «Мажейкю нафта» на користь польської, а не російської компанії. Акція помсти була доволі швидкою. Російський нафтотранспортний монополіст «Транснефть» відмовилась від постачання та транзиту нафти через Литву із-за «раптової» аварії на нафтопроводі «Дружба» на території РФ.

«29 июля 2006 г. в 2 км от населенного пункта Красная Слобода Суражского района Брянской области на 59 км участка магистрального нефтепровода “Унеча-Полоцк” (ответвление магистрального нефтепровода “Дружба”, по которому, в частности, осуществляется поставка нефти в Белоруссию на Новополоцкий НПЗ и в Литву на нефтеперабатывающий завод Mazeikiu Nafta) возник разрыв. Авария произошла на участке нефтепровода, находящегося в эксплуатации с 1964 г.» Небажання відновлювати постачання та транзит нафти було пояснено дуже просто – “Транснефть” зробила основним напрямком своїх інвестицій не ремонт старих трубопроводів «Дружба», а прокладення нових трас. Так з’явилась Балтійська трубопровідна система-2: «Цель проекта – диверсификация поставок нефти в Западную Европу за счет перераспределения отгрузок нефти с зарубежных портов в российский порт на Балтийском море». Така ж логіка зараз в Кремля і щодо проектів «Газпрому».

Якщо ФСБ в 1999-му підривала будинки з мешканцями в Москві та Волгодонську, то підірвати ЗПКТ для них просто практичний тренінг з ураження об’єкта критичної газової інфраструктури. Можна заперечити, що хто ж буде завдавати собі збитків такими діями? Але зверніть увагу на ціновий стрибок на газовому ринку ЄС. $520 за 1 тис. кубів газу дозволяє не тільки покрити шкоду від аварії, але й минулорічну недотриману вигоду від цін на газ нижче $50 за тисячу кубів. Тільки за липень місяць валютні резерви РФ виросли на $9,258 млрд. завдяки зростаючим доходам від експорту нафти та газу. А коли нафтогазові доходи Кремля ростуть на ціновому піку, він вдається до агресії. Доведено 2008 роком агресією проти Грузії, 2014-м – вторгненням в Україну.

Схоже, що у Кремлі вважають Росію як ніколи близькою до втілення планів Путіна початку 2000-х.

Михайло Гончар, Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», член Стратегічної Ради РОК.