ПДЧ на цьому саміті ми не отримаємо. Німеччина і Франція – проти як через шантаж Росії, так загравання і бізнес. Україна зі свого боку не виконала домашнє завдання: закон про реформу СБУ не прийнятий, хоч динаміка поки позитивна. В законі про оборонні закупівлі ввели корупційні схеми через засекречення.
Щодо закону про держтаємницю взагалі немає навіть тексту законопроєкту. Більш загально, що не є прямою вимогою НАТО, але вже є має дуже важливе значення для євроатлантичної інтеграції, реформа судової системи не те що не розпочалася, а рухається в протилежний бік. Ситуація з ВРП і ОАСК – дуже показова. Те саме з іншими державними інституцями – перехід на ручне управління і посилення корупції, приклад – Нафтогаз. В цих умовах ПДЧ нам не світить не те що в цьому році, а й узагалі про євроатлантичну інгерацію можна забути.
Отже, НАТО нас чекають лише на словах (“політика відкритих дверей”, ага), а державна влада робить один крок вперед і два назад. Тим часом, Росія готова дедалі більше до нового вторгнення: готує наступальні угрупування по всьому кордону, добудовує Північний потік-2 (в умовах війни не зупиниться постачання газу до ЄС), у вересні проводить величезні навчання з Білоруссю “Захід 2021”. Що робити в цих умовах громадянському суспільству?
1. Тиснути на владу з вимогою проведення реформ. Навіть якщо нас не візьмуть в НАТО, самі по собі реформи є надзвичайно корисними: зменшують корупцію, підвищують ефективність процесів в оборонному комплексі, роблять нашу армію сумісною з НАТО. Це спростить допомогу західних країн в разі нової агресії Росії. Умовно кажучи, українським військам не потрібно буде в процесі бою навчатися працювати з технологіями НАТО чи узгоджувати обмін розвідданими. Що більше Україна проведе реформ, які зближують нас цивілізаційно із західними країнами, то більші шанси і об’єми допомоги Заходу, і менші шанси повномасштабної війни.
Закономірне питання: як саме тиснути? Стратегічно, я бачу це як взаємодію громадських організацій з різних питань по типу бджолиного рою. Неможливо слідкувати за всім. Кожну організацію чи небайдужу людину цікавить певний сектор питань. Але, це вже є трохи зараз, хоч і не системно, організації і активісти ситуативно об’єднуються з різних питань. Чудові приклади – опір капітуляції, відстоювання прав людини (справи Ріфмастера-Кузьмненко-Дугарь та справи Стерненка), відстоювання української мови, натівські законопроєкти тощо. Потрібно підсилювати взагємодію між різними середовищами, підвищувати довіру один одного, і більше співпрацювати як на вулиці так і під час планування та втілення рішень.
2. Захист і розвиток українського культурного простору. Закони про декомунізацію, державну мову, українську мову пісень на радіо, державна підтримка кінематографу дали потужний поштовх для розвитку української мови, культури та відновлення історичної пам’яті. На жаль, зараз ми знову перейшли до оборони мови. Слуги народу невтомно пропихають русифікацію фільмів законопроєктом №5554 та освіти – №3717. Українська мова, освіта і культура створюють потужний бар’єр від Руского міра. Чимало одіозних терористів “Рускої вєсни” вже публічно визнають, що в Україні їх ніхто не чекає. Ковід зробив дуже потужний удар по українському книговиданню. Маємо працювати над державною підтримкою книговидання українською мовою. Окремо хочу відзначити важливість розвитку освіти і науки. Видатки на науку становлять ганебні 0.2% ВВП. Відстала Україна цікава у світі лише Росії як територія для загарбання. Загалом, що більше Україна мовно і культурно далека від Москви, то менші шанси війни.
3. Розвиток Збройних сил України, територіальної оборони і руху опору. Знову мусимо констатувати погіршення системи оборони через дії влади: війна між міністром оборони і начальником генерального штабу, зірвані оборонні закупівлі, зрив ракетної програми. Замість законопроєкту про територіяльну оборону Сергія Кривоноса №4504, який розроблявся 2 роки і підтримується експертами, військовими-ветеранами, ОПУ на колінці склепали сирий неробочий законопроєкт №5557, який чомусь передає затвердження процедур по ТрО Кабміну. Що це не як саботаж?
Ось такою є ситуація перед самітом НАТО. Питання реформ, безпеки і миру в України – в руках громадянського суспільства. Ні НАТО, ні влада за нас цієї роботи не зроблять.
Олександр Іванов, ініціатива Переходь на українську, член Координаційної Ради РОК.