5 червня 2025 року
Автор: Микола Грицковян
The National Interest
Українські інновації на полі бою — у сфері дронів, штучного інтелекту та радіоелектронної боротьби — дають США критично важливе уявлення про конфлікти майбутнього. Співпраця з Україною вже зараз може допомогти модернізувати американську оборону та уникнути стратегічного відставання.
Війна в Україні — це не лише протистояння між Києвом і Москвою. Це — передбачення того, як виглядатимуть війни майбутнього. Дрони, дешеві роботи, штучний інтелект і електронна війна — це вже не другорядні елементи. Це — центр бойових дій.
1 червня безпілотники Служби безпеки України знищили понад 40 стратегічних бомбардувальників і транспортних літаків у глибині Росії — втрати, які можна порівняти із затопленням російського флоту у 1905 році. Ця атака матиме серйозні політичні наслідки для Путіна та його оточення. Україна не просто тримається — вона формує підручник війни XXI століття.
Якщо Сполучені Штати хочуть зберегти перевагу над супротивниками, вони мають припинити спостерігати збоку й адаптуватися вже зараз.
Будьмо відвертими: Україна робить те, про що оборонна система США лише говорить. Вона інноваційно веде бойові дії з такою швидкістю, яку Пентагон не здатен повторити. І робить це під вогнем.
За останні три роки Україна перетворилася на бойову лабораторію для недорогих, але ефективних технологій. FPV-дрони, збираються в гаражах і використовуються вже за кілька днів, знищують танки та командні пункти за кількасот доларів. Морські дрони змусили Чорноморський флот РФ відступити з Криму до безпечніших гаваней.
Вперше в історії безпілотний корабель збив російський винищувач Су-30. Атаки дронів по нафтопереробних заводах скоротили видобуток нафти в Росії до 900 тисяч барелів на добу. Тим часом тисячі дронів-камікадзе компенсують нестачу артилерії та особового складу.
США відстають не лише в розвитку безпілотних систем, а й у сфері радіоелектронної боротьби, автоматизації бойових дій і швидкої адаптації до умов реального бою. Це вразливість стратегічного значення.
Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, нині посол України у Великій Британії, сказав прямо: переможе той, хто опанує дрони та РЕБ. Це не лише про нинішню війну. Це попередження про наступну.
Передусім, Америка має перестати сприймати Україну як одержувача допомоги. Україна — це партнер і, без перебільшення, унікальне джерело перевірених у бою інновацій. США вже зараз повинні інтегрувати українські оборонні стартапи та бойовий досвід у свій військово-промисловий комплекс.
Українці вже запропонували один з інструментів — використання Міжнародної фінансової корпорації розвитку США (DFC) для інвестування в спільне оборонне виробництво. Це розумна політика: Україна отримує фінансування й міжнародне визнання, а США — доступ до перевірених технологій: від БПЛА та морських дронів до роботизованих платформ і бойового ШІ.
Крім того, США потребують більш системного підходу: створити в Україні та Великій Британії технологічні хаби, які дадуть змогу американським виробникам і інвесторам працювати безпосередньо з українськими інженерами та розробниками, які створюють рішення прямо під час бою. Це наблизить їх до Національної технологічної та промислової бази США.
США мають зменшити бюрократичні бар’єри. Україна інноваційна саме тому, що не обтяжена зайвим регулюванням. Американські правила експортного контролю та передачі технологій створені для іншої епохи. Їх потрібно оновити, щоб не відставати від темпів українського розвитку.
Необхідно сприяти горизонтальній співпраці: військові з військовими, інженери з інженерами, компанії з компаніями. Створіть прямі канали комунікації. Дозвольте NDIA (Національна асоціація оборонної промисловості) та AUSA (Асоціація армії США) напряму працювати з українськими військовими та виробниками. Організуйте круглі столи для обміну досвідом. Також створіть платформу для випробування перспективних українських розробок. Українці хочуть ділитися своїм досвідом. Ми маємо бути не менш зацікавлені, щоб його почути.
Йдеться не лише про Україну — а про інтереси Америки в дедалі небезпечнішій глобальній ситуації.
Зближення Росії з Іраном, Північною Кореєю та Китаєм уже прискорює їхні програми з дронів і РЕБ. Вони вчаться одне в одного. Істина така: якщо Америка не зробить висновки з війни в Україні, то їх зробить Китай. Він уже вивчає цю війну як репетицію нападу на Тайвань. Китайські комплектуючі вже використовуються з обох сторін фронту.
Нещодавно президент Трамп у своїй промові у Вест-Пойнті заявив, що армія США вивчає дронову війну в Україні. Це добрий початок. Але вчитися — ще не означає діяти. Якщо ми чекатимемо, поки Пентагон «засвоїть» уроки, а Україна тим часом вигорятиме — ми втратимо шанс на рішучі дії.
Поглиблене оборонне партнерство США з Україною не означає відправку американських військ на фронт і не передбачає нескінченного фінансування. Якщо Україна змогла досягти стратегічної рівноваги з другою армією світу, уявіть, чого може досягти Америка, інтегрувавши та масштабувавши ці самі можливості.
Війна в Україні — це не війна Америки. Але це її сигнал тривоги.
Ми вже були в такій ситуації. Громадянська війна в Іспанії стала передвісником Другої світової. Україна — наш ранній детектор загроз.
Якщо ми втратимо цей момент — другого не буде.
Про автора: Микола Грицков’ян
Директор вашингтонського офісу Центру українсько-американських відносин (CUSUR). Організував понад 150 конференцій з питань безпеки, громадянського суспільства, енергетики та економіки. Як лінгвіст, відіграє ключову роль у супроводі українських делегацій до США, з особливим фокусом на розвиток військово-технічного співробітництва між США й Україною.